Розділ 5. Нові авантюристи

Ранок був прохолодним, але всередині Нота хвилювання пульсувало, наче друге серце. Він вийшов із кімнати й побачив Каспіана, що вже чекав, обпершися плечем об кам'яну стіну.

— Давно чекаєш? — запитав Нот, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

— Не дуже, — відповів Каспіан спокійно, але його очі уважно вдивлялися в хлопця. — Ти як? Нервуєш?

— Трохи... — зізнався Нот, відчуваючи, як пальці самі стискаються в кулаки.

— Це нормально, — Каспіан усміхнувся куточком губ. — Просто покажи, чого навчився. Я в тебе вірю.

Нот відчув, як хвиля тепла прокотилася крізь нього.

— Дякую, — тихо відповів він.

— Тепер іди до скрипторію. Скажи дівчині, що ти на оцінку. Вона тебе зареєструє. А тоді йди до арени, он туди, — Каспіан вказав рукою на масивні двері. — Я буду чекати там.

Нот кивнув і рушив крізь метушню гільдії.

Всередині панував хаос: авантюристи сперечалися про завдання, хтось сміявся, інші поспішали до арени. Нот підійшов до скрипторію. Дівчина, заклопотана сувоями, підняла очі й зустріла його погляд.

— Доброго ранку. Мені б зареєструватися на оцінку, — сказав він, намагаючись звучати впевнено.

— Звісно. Як тебе звати? — її голос був рівний, але уважний.

— Нот, — коротко відповів він.

— А, це ти той хлопчина, якого привів Каспіан? — у її очах промайнуло легке здивування.

— Так, — підтвердив Нот.

— Добре. Я про все подбаю. Іди, — сказала вона з короткою усмішкою.

Нот кивнув і попрямував до дверей арени.

Коли він відчинив двері, перед ним відкрилася величезна площа. По центру — кам'яне коло арени, навколо — лавки, заповнені людьми. Гул голосів, очікування, напруга.

Нот одразу знайшов очима Каспіана й підійшов до нього.

— Ну що, зроблено? — спитав наставник.

— Я сказав, що від тебе, і вона все вирішить сама, — відповів Нот, намагаючись приховати хвилювання.

— Добре. Тоді сідай. Дивись і чекай свою чергу, — сказав Каспіан, його голос був спокійний, але очі уважно стежили за ареною.

Нот сів поруч.

— А тут людно... — прошепотів він, оглядаючи натовп.

— Ще б пак. Багато хто приходить подивитися на новачків. Якщо добре себе покажеш, навіть у клан можуть покликати, — відповів Каспіан.

Нот відчув, як серце б'ється швидше. Він зрозумів: це не просто оцінка. Це його шанс довести, що він вартий місця серед авантюристів.

На піщану арену Гільдії вийшов високий, кремезний чоловік із суворим, загартованим у боях поглядом. Його важкий, металевий голос пролунав над трибунами, перекриваючи шум натовпу:

— Даріон! Виходь на арену!

З дерев'яної лавки для учасників підвівся молодий хлопець. Його кроки здавалися впевненими, але за цією хвалькуватою ходою ховалася виразна напруга. Даріон вихопив із піхов меч — сталеве лезо яскраво блиснуло під полудневим сонцем — і зайняв напів зворотну бойову стійку.

— Сьогодні я оцінюватиму твоє вміння. Не підведи, — промовив екзаменатор, повільно оголюючи свій важкий клеймор.

Натовп глядачів миттєво стих. Усі погляди прикувалися до двох постатей на жовтому піску.

Раптом повітря довкола Даріона хитнулося від спеки. Лезо його меча з сухим тріском спалахнуло яскравим вогнем. Оранжево-червоне полум'я повністю охопило сталь, і від кожного руху з нього на пісок рясно сипалися гарячі іскри.

— Це що... магія?! — здивовано прошепотів Нот, відчуваючи, як серце частіше калатає в грудях від цього видовища.

— Непогано, — спокійно відповів Каспіан, спираючись на огорожу й не відводячи очей від арени. — Дивися уважно, я зараз поясню.

Тим часом Даріон із войовничим криком рвонув уперед. Його палаючий меч описував у повітрі сяючі, вогнення дуги. Удари сипалися один за одним, але екзаменатор захищався дивовижно легко — він робив короткі, точні блоки, відбиваючи кожен випадок хлопця.

— Таких людей, як Даріон, називають підсилювачами, — мовив Каспіан над вухом Нота.

— Підсилювач?.. — перепитав Нот, заворожений гривою вогню на арені.

— Так. Вони мають вроджену схильність до магічних потоків, але не здатні формувати складні заклинання, як це роблять бойові магi. Натомість вони пропускають магію крізь власне тіло або зброю. Як от зараз: Даріон підживлює свій клинок стихією вогню, збільшуючи силу та температуру удару.

— Круто... — видихнув Нот, проковтнувши слину.

Даріон на арені викладався на повну. Вогняне лезо розсікало повітря зі свистом, змушуючи пісок під ногами підпалюватися, а іскри розліталися на метри довкола. Проте екзаменатор рухався спокійно та виважено — він легко ухилявся, виглядаючи серед цієї полум'яної бурі непорушною скелею.

— А ти знаєш цього чоловіка? — запитав Нот, злегка повернувши голову до наставника.

— Екзаменатора? Звісно. Це досвідчений авантюрист А-рангу, — тихіше відповів Каспіан. — І, найімовірніше, саме він оцінюватиме тебе за кілька хвилин.

У цей момент бій на арені різко змінив свій малюнок. Чоловік А-рангу вирішив, що побачив достатньо, і перестав просто захищатися. Він перейшов у миттєвий, нищівний напад.

Його рухи були позбавлені магічних ефектів, але вирізнялися залізобетонною точністю та колосальною силою. Буквально за два випади він розбив захист Даріона. Короткий, жорсткий удар яблуком меча по кисті — і палаючий клинок зі дзвоном вилетів із рук хлопця, встромившись у пісок. Полум'я на ньому миттєво згасло.

— Непогано. У тебе є хист і непоганий контроль вогню, але техніці й самоконтролю треба вчитися, — сказав екзаменатор, опускаючи зброю.

Даріон розчаровано стиснув кулаки, але стримав емоції, подякував за бій коротким кивком і важкими кроками попрямував назад до лавки глядачів.

— А коли будуть результати? — запитав Нот, відчуваючи, як напруга зростає.

— Після того, як усі учасники покажуть себе. Потім буде зібрання тих, хто перевіряв, разом із Брантом. Вони все обговорять і приймуть рішення, — пояснив Каспіан.

Нот кивнув. Він зрозумів: кожен бій тут — це не просто перевірка. Це шанс показати себе всій гільдії. І його черга вже наближається.

Наступною на арену вийшла дівчина з луком. Її ім'я гукнули голосно:

— Елісія!

Вона ступила вперед упевнено, її рухи були легкими, але очі зосереджені. Чоловік-інструктор зайняв бойову стійку.

Елісія миттєво зняла стрілу й випустила її. Потім ще одну, і ще. Стріли летіли одна за одною, швидко й без пауз. Чоловік відбивав їх мечем або ухилявся, але натиск був щільний, і навіть йому було непросто.

Елісія трималася на відстані, не дозволяючи супернику наблизитися. Її рухи були точними, вона майже танцювала, стріляючи без зупину.

Нот нахилився до Каспіана.

— Вона добре стріляє. Але ж стріли закінчаться, хіба ні?

— Ти це зрозумів. Добре. Саме цього й чекає інструктор, — відповів Каспіан. — Але треба визнати: дівчина намагається закінчити бій швидко, тому й не економить стріли.

Колчан порожнів. Натиск слабшав. Інструктор сховав меч і посміхнувся.

— Дуже непогано. Але маєш вигадати запасний план, — сказав він.

Вони обоє подякували за бій. Елісія, трохи засмучена, але горда, повернулася на лавку.

На пісок вийшли дві постаті: сувора, жінка-маг у сукні інструктора Гільдії та струнка дівчина-ельфійка — Елатріель.

Атмосфера на трибунах миттєво змінилася: гамір стих, і глядачі затамували подих у передчутті справжнього чистокровного магічного шоу.

Елатріель діяла без зволікань. Її витончені пальці плавно й швидко сплели в повітрі складний магічний візерунок. За частку секунди навколо дівчини закрутився потужний, ревучий вихор повітря. З гучним тріском повітряна хвиля вирвалася вперед, збиваючи пил і цілячись прямо в інструкторку.

— Я вже бачив магію повітря раніше... але ця... ця набагато сильніша та концентрованіша, — захоплено прошепотів Нот, спостерігаючи, як магічні потоки викривляють простір.

Інструкторка навіть не здригнулася. Одним коротким, впевненим жестом вона вдарила долонею об землю, і перед нею миттєво виросла масивна кам'яна стіна.

БУМ!

Повітряний таран із гуркотом врізався у камінь, розсипаючись снопом іскор і пилу. Щойно стіна розсипалася на дрібні уламки, інструкторка контратакувала. З її простягнутої руки вирвалося п'ять гострих водяних списів, що із загрозливим свистом полетіли в Елатріель.

Ельфійка зреагувала миттєво: вона розкрила долоні, створюючи щільний щит зі стиснутого вітру. Більшість водяних лез розбилися об магічний бар'єр на дрібні краплі, але два списи пробили захист і пролетіли в міліметрах від її плеча, змусивши дівчину відступити.

Не втрачаючи темпу, Елатріель знову почала творити заклинання. Вітер довкола неї розгонявся до божевільної швидкості, здіймаючи в повітря хмари піску, дрібного каміння й мотлоху, закриваючи огляд.

Бачачи це, інструкторка вирішила не ризикувати й закрила себе щільним кам'яним куполом. Потужні вихрові атаки Елатріель лише безпорадно ковзали по гладкій поверхні заклятої землі, залишаючи неглибокі подряпини.

Проте, поки ельфійка витрачала сили на обстріл купола, її суперниця всередині кам'яного укриття вже готувала хитрий тактичний хід.

Раптом земля прямо під ногами Елатріель заворушилася. Мокрий пісок і каміння вмить згустилися, піднялися вгору й міцно обхопили її кісточки та литки, закам'янівши, наче справжні залізні кайдани. Дівчина втратила рівновагу й не змогла зробити навіть кроку.

Купол розпався. Інструкторка спокійно вийшла з укриття, тримаючи на кінчиках пальців готову магічну сферу.

— Поразка, — суворо, але без зверхності мовила вона й одразу розвіяла свої заклинання, вивільняючи ноги Елатріель.

Ельфійка важко видихнула, поправляючи розпатлане від вітру волосся, але виховано схилила голову, дякуючи за цінний бій. Інструкторка відповіла їй таким же поважним кивком.

Трибуни вибухнули гучними оплесками та схвальний вигуками — видовищні магічні дуелі завжди залишалися улюбленцем публіки.

Голос розпорядника арени залунав урочисто й лунко:

— Фаріон!

На пісок повільно ступив стрункий ельф. Він йшов упевнено, з тонкою, холодною посмішкою на вустах. Його погляд був настільки зверхнім і зневажливим, ніби всі присутні довкола — і глядачі, і самі екзаменатори — були для нього лише дрібними, неприємними комахами. Фаріон походив із надзвичайно знатного й давнього роду ельфів, чиє ім'я гриміло далеко за межами цього королівства.

У його правиці спочивав розкішний посох — витончене різьблення з магічного дерева вінчав великий, палаючий червоний кристал. Всередині нього виблискувала й блукала жива, агресивна іскра вогняної магії.

— Ви готові? — суворо запитала інструкторка, піднімаючи руки та стаючи в захисну стійку.

— А ви? — з відвертим глузуванням у голосі кинув Фаріон.

Він навіть не став чекати сигналу. Майже миттєво кристал на його посоху спалахнув сліпучим світлом, і прямо перед ельфом виросла величезна, ревуча вогняна куля. Її нищівне, душне тепло миттєво досягло навіть дальніх лавок із глядачами.

Зі зловтішним помахом посоха Фаріон скерував цей вогняний таран прямо в інструкторку.

Жінка реагувала миттєво: вона блискавично вибила із землі товсту кам'яну стіну. Проте цього разу вогняне заклинання Фаріона виявилося надто концентрованим — куля з гучним вибухом пробила твердий камінь наскрізь, розсипаючи довкола палаючі уламки! Інструкторка ледве встигла відскочити вбік, відчуваючи, як спека обпікає шкіру.

Та Фаріон і не думав зупинятися. Не даючи їй перевести подих, він почав сипати меншими, але надзвичайно швидкими вогняними сферами. Вони летіли одна за одною, мов шалений гарматний обстріл.

Інструкторка відчайдушно захищалася водяними щитами та списами, але натиск високородного ельфа був надто агресивним. Пара від згасаючого вогню почала застлати арену.

Фаріон спостерігав за її потугами з презирливою насолодою.

— Я переміг, — зверхньо прошепотів він, і кристал на його посоху спалахнув зловісним темно-червоним світлом.

Прямо під ногами виснаженої інструкторки миттєво спалахнуло складне магічне коло. Перш ніж вона встигла зробити бодай крок, із-під землі з глухим ревом вирвався справжній стовп вогню — наче мініатюрне вулканічне виверження.

Гаряча хвиля зметнула пил, і арену повністю затягнуло густим, непроглядним білим туманом та жаром.

Фаріон стояв посеред цього хаосу, гордо випроставши спину й задоволено усміхаючись. Бій був виграний, а його перевага — доведена.

Проте коли пара почала повільно розвіюватися, посмішка на обличчі ельфа миттєво згасла, а очі розширилися від шоку.

У центрі згасаючого вогняного кола стояв Нот.

Він тримав здивовану, неушкоджену інструкторку на руках. Його рухи після двотижневих тренувань Каспіана та пробудження Проникливості стали настільки швидкими, що ніхто на трибунах навіть не помітив, як хлопець зірвався з місця й вихопив жінку прямо з полум'яної пастки.

— Якого біса?! — роздратовано, визвірено закричав Фаріон, а його обличчя скривилося від люті. — Ти хто взагалі такий?! І чому ти втрутився в МІЙ бій?!

— Бій закінчено! — прогримів суворий голос екзаменатора-чоловіка А-рангу, який уже зробив крок на арену, готовий зупинити будь-яке нове заклинання.

— Дякую тобі... — тихо, трохи збитим голосом прошепотіла жінка-інструктор.

Нот обережно поставив її на сонячний пісок і коротко кивнув.

— Непогано, хлопче. Дуже непогано... — мовив досвідчений екзаменатор А-рангу, дивлячись на Нота з глибокою, щирою цікавістю та повагою. Швидкість хлопця дійсно вражала.

Але Нот навіть не слухав його. Він скосив погляд на Фаріона.

Ельф буквальним чином палав від гніву, а його очі наповнилися отруйною, чистою ненавистю. Завдяки своїй новій Проникливості Нот чітко прочитав емоцію в аурі знатного мага: Фаріон дійсно бив на ураження. Він хотів не просто скласти іспит — він хотів убити інструкторку, аби продемонструвати свою абсолютну силу.

І Нот відчував кожною клітиною тіла: тепер, коли він зіпсував ельфу його тріумф, їхня масштабна сутичка — це лише питання часу.

Нот повільно повернувся до Каспіана, витираючи пил з долонь.

— Хочеш щось сказати? — промовив він, уважно вдивляючись у обличчя наставника й відчуваючи, що той приховує якісь думки.

— Нічого, — коротко відповів Каспіан.

Проте в його суворих очах на коротку мить блиснула щира, незаперечна гордість, яку старий воїн так і не зміг приховати за звичною маскою байдужості.

У цей момент на арені запанувала повна тиша. Розпорядник А-рангу вийшов у центр піщаного кола й над ареною розлігся його гучний, лункий голос:

— Нот! Виходь!

Трибуни миттєво загули. Глядачі здивовано переглядалися, а по лавках прокотилася хвиля шепоту: «Це ж той хлопець у масці, що щойно врятував інструкторку й зганьбив самого Фаріона!»

Сердце Нота прискорено закалатало в грудях, лунаючи в вухах важкими ударами. Він підвівся з лавки й твердим кроком попрямував на арену, відчуваючи на собі десятки допитливих, здивованих та ворожих поглядів.

— Ти зможеш, — тихо, але вагомо промовив Каспіан йому в спину.

Коли Нот зупинився в центрі майданчика, екзаменатор А-рангу подивувався його зібраності й мовив, звузивши очі:

— Отже, Нот... Покажи мені, на що ти насправді здатен.

Нот вихопив меч із піхов. Пальці стиснули руків'я так міцно, що аж побіліли суглоби. Він зробив один глибокий, повільний видих, повністю відсікаючи шум натовпу, і рвонув у напад.

Після двотижневого пекла з Каспіаном його рухи стали зібраними й пружними. Нот безперервно змінював позицію, не залишаючись на одному місці ні на секунду, і сипав швидкими, точними випадами.

Екзаменатор А-рангу захищався ідеально — він легко блокував кожен рух, не залишаючи, здавалося, жодної прогалини в обороні. Проте Нот і не думав зупинятися, натиск лише зростав. Використовуючи свою Проникливість, він упіймав ритм дихання суперника, розкрутився мов вихровий щит і зробив різкий, прямий випад — мов постріл із арбалета.

Сталеве лезо зі свистом розсікло повітря.

На щоці екзаменатора з'явилася тонка, акуратна смужка порізу, з якої виступила крапля крові. Воїн А-рангу навіть не встиг підставити меч для блоку.

Екзаменатор завмер на секунду, а потім повільно опустив і заховав свій меч у піхви.

— Дуже добре, — мовив він, торкаючись щоки й дивившись на Нота з глибокою повагою.

— Але чому ти не рухався так само блискавично, як тоді, коли рятував дівчину з вогню? Минулого разу ти показав значно більшу швидкість.

— Я... все ще навчаюся, — стримано відповів Нот, намагаючись приховати втому та слабкість у виснаженому тілі.

Обидва бійці подякували один одному коротким воїнським кивком.

— На цьому оцінювання завершено! — гучно оголосив екзаменатор на всю арену. — Усі новачки, пройдіть до головного залу Гільдії та зачекайте на підсумкові результати!

Нот повільно спустився з арени, відчуваючи, як тремтять виснажені м'язи. Каспіан уже чекав на нього біля виходу, щиро й тепло усміхаючись.

— Молодець, — мовив наставник із легким сміхом у голосі. — Знову поранив А-рангового воїна. Це вже стає твоєю традицією.

— Я мушу стати ще сильнішим, — твердо відповів Нот, і в його голосі прозвучала незламна криця.

— Станеш, — переконливо відповів Каспіан, і в його очах палахкотіла впевненість у майбутньому учня. — Гаразд, ходімо до Гільдії. Мені й самому бісово цікаво, який ранг тобі призначать.

— Мені теж... — тихо сказав Нот.

Проте всі події цього божевільного дня — палаючий меч Даріона, магія Елатріель, отруйна лють Фаріона та власний виплеск сили — не давали йому спокою. Всередині Нот виразно відчував: це не фінал. Це лише найперший крок на його великому, небезпечному шляху.

Велика зала гільдії була наповнена тишею, що здавалася важчою за будь-які слова. Лише потріскування факелів на стінах і шелест сувоїв у скрипторії порушували спокій.

Новачки сиділи разом зі своїми наставниками. Даріон ходив колами по коридору, його обличчя було похмурим, він щось бурмотів собі під ніс, наче знову програвав у думках свій бій. Елатріель сиділа рівно, спокійна й холодна, її очі дивилися кудись у далечінь, немов вона вже знала результат. Елісія тримала лук на колінах і тихо перебирала стріли, ніби рахувала їх знову й знову, щоб відволіктися від хвилювання.

Нот не міг сидіти на місці. Його погляд ковзнув до дошки із завданнями, що висіла поруч зі скрипторієм. Він підійшов ближче.

На дошці висіли десятки пергаментів:

Знищення монстрів у горах.

Охорона караванів на торгових шляхах.

Пошук артефактів у руїнах стародавніх міст.

Розслідування нападів на прикордонних землях.

Кожне завдання мало свій ранг: від простих для D-рангу до небезпечних для А-рангу. Нот уважно вдивлявся в них, відчуваючи, як його серце стискається. Він ще не знав, який ранг отримає, але вже бачив перед собою світ, у який прагнув увійти.

Натовп у залі мовчав, але напруга була відчутною. Хтось тихо перемовлявся, інші дивилися на двері, чекаючи, коли повернеться Брант та інструктори з рішенням. Кожен новачок сидів у власних думках, і навіть наставники виглядали стримано.

Двері відчинилися. До зали увійшли Брант та інструктори. Їхні кроки відлунювали по кам'яній підлозі, і натовп стих остаточно.

— Рішення було непростим щодо всіх новачків, — почав Брант. Його голос звучав спокійно й упевнено, але в ньому відчувалася вага відповідальності. — Ми все обговорили. Можливо, хтось із вас буде не згоден із цим рішенням, але ми вважаємо, що так буде правильно.

— Даріон, — промовив чоловік-інструктор. — Отримуєш D-ранг. Є здібності, але треба вчитися.

Даріон зупинився, його обличчя спалахнуло гнівом, але він нічого не сказав. Лише стиснув кулаки й відвернувся.

— Елісія, — сказав Брант. — С-ранг. Але це, вважай, подарунок. Маєш переглянути свою стратегію.

Елісія кивнула, на її обличчі з'явилася тінь усмішки, але очі залишалися серйозними.

— Елатріель, — промовила інструкторка-жінка. — С-ранг. Маєш потенціал. Продовжуй тренуватися, і зможеш отримати ранг вище.

Ельфійка схилила голову, її обличчя залишалося холодним, але в очах промайнув вогник задоволення.

— Фаріон, — голос Бранта став суворішим. — Сильний маг, як для новачка, і маєш талант. Та не вмієш контролювати свою силу. І себе також. Тому отримуєш В-ранг.

— В-ранг?! — невдоволено вигукнув Фаріон. Його голос пролунав різко. — Ви знаєте, з якої я родини! Я маю отримати А-ранг! Ви самі визнали мою силу!

Брант глянув на нього холодно.

— Так, мені відомо твоє походження. І так, скоріше за все, мені доведеться вислуховувати скарги від твоєї рідні. Але твій статус не має прикривати твої дії щодо інших. Ти напав на інструктора і становив загрозу для її життя!

Його голос став гучнішим, у ньому відчувалася загроза.

— Щось не подобається? Давай перевіримо тебе ще раз. Але вже зі мною.

Ці слова пролунали, наче удар. У залі запанувала тиша. Навіть Фаріон зрозумів, що йому не перемогти голову гільдії. Його обличчя перекосилося від злості, але він різко розвернувся й пішов геть, не сказавши більше ні слова.

— І останній новачок. Нот, — спокійно продовжив Брант. Його голос лунав упевнено, але в залі відчувалася напруга.

— Показав себе доволі непогано. Окрема вдячність за порятунок життя інструкторки. Я побачив потенціал, але поки що цього замало. Тому отримуєш... — він зробив невелику паузу, і вся зала затихла, чекаючи слова. — С-ранг.

Натовп загув. Хтось здивовано підняв брови, інші схвально зашепотілися. Для новачка це було серйозне досягнення.

— Я цілком згоден з вашим рішенням. Дякую, — відповів Нот, намагаючись говорити твердо, хоча всередині його серце билося швидше.

— Отримайте свої ліцензії у скрипторії. Та щасти вам у ваших нових пригодах. З цього моменту ви вважаєтесь авантюристами та можете брати завдання з дошки оголошень, — оголосив Брант.

Новачки по черзі підходили до скрипторія. Кожен отримував свою ліцензію — невелику монету-жетон. На ній було вибито герб гільдії, особистий номер авантюриста та магічне тавро рангу, що світилося слабким сяйвом.

Коли черга дійшла до Нота, Кіра простягнула йому жетон.

— Вітаю. І безпечних пригод, — сказала вона тепло, з усмішкою.

— Дякую, — відповів Нот, приймаючи жетон. Він уважно вдивлявся в нього: майстерно зроблений герб гільдії, чітке тавро С-рангу. У його руках це виглядало не просто як шматок металу, а як ключ до нового життя.

— Мої вітання, — сказав Каспіан, посміхаючись. Його очі світилися гордістю.

— І що тепер? — запитав Нот розгублено, стискаючи жетон у руці.

— Перед тобою тепер цілий світ, хлопче, — відповів Каспіан. Його голос був теплий, але водночас серйозний. — І тепер ти маєш збирати на мій борг, — єхидно всміхнувся він і додав.

Нот похмурився. Він уже забув про це. Але тепер, тримаючи ліцензію, він розумів: борг — лише ще одна перепона на його шляху.