У пошуках сонця!

Снова темно и холодно. Как хочется, чтобы всё это поскорее закончилось, чтобы исчезла боль, чтобы темнота приютила меня, словно мать, обняла и погладила по голове. Я так устала. Люди вокруг кажутся пустыми тенями, и я всё чаще задаюсь вопросом: зачем я здесь? В чём смысл этого бесконечного существования, где всё время приходится умирать душой, страдать и вновь возрождаться, будто падаль, обречённая гнить?

Сколько раз мне говорили: «Я люблю тебя», — но это всегда оказывалось ложью. Иногда и я лгала, обещая не оставить кого-то, обещая быть рядом, хотя сама знала, что это неправда. Люди ужасны, до мозга костей пропитаны эгоизмом и фальшью. Я так хочу найти свет, хотя бы лучик солнца, но его нигде нет. Где оно спрятано? Я хочу увидеть его хотя бы раз, хотя бы на мгновение. Прошу, дайте мне это солнце! Я готова отдать всё, что у меня есть, лишь бы почувствовать его тепло.

Слёзы катятся по щекам, но кажется, что Бог не слышит моих молитв. А может быть, просто не хочет услышать. Или игнорирует их. Я осталась одна, поглощённая этой тьмой. Фальшивая улыбка прилипла к моему лицу, как проклятье. Как же я устала быть пустой оболочкой, носить маску, скрывая за ней боль и страх.

Но однажды что-то изменилось. В какой-то момент слова «счастье» словно сами стали литься из моего сердца, как неостановимый водопад. Что-то внутри меня зажглось, будто маленький огонёк начал пробиваться сквозь эту тьму. И я осознала: это свет моего сердца. Это я. Моя душа хочет жить, хочет свободы. Свободы летать, расправив крылья, и видеть красоту этого мира. Хочет быть настоящей, искренней, улыбаться и плакать, любить и чувствовать всё, что приходит.

Я поняла, что больше не хочу искать солнце снаружи, потому что оно всегда было внутри меня. Это я. Я и есть своё солнце. Я — тот свет, который будет греть меня в самые холодные дни. Я — тот, кто будет любить себя, даже в слабости и ошибках. Я позволю себе быть разной: громко смеяться, словно ребёнок, или сидеть в тишине, погружённой в грусть. Я приму каждую частичку себя.

Теперь я знаю: мне не нужно бояться темноты. Я сама могу её озарить. И если солнца нет на горизонте, я стану им для себя. Я свободна. И эта свобода — любить себя, принимать себя, быть собой — это самый прекрасный свет.

П

ереклад: на українську мову

 
Знову темрява і холод. Як хочеться, щоб усе це швидше закінчилося, щоб зникла біль, щоб темрява пригорнула мене, мов мати, обняла і погладила по голові. Я так втомилася. Люди навколо здаються порожніми тінями, і я все частіше питаю себе: навіщо я тут? У чому сенс цього безкінечного існування, де все часом доводиться вмирати душею, страждати і знову відроджуватися, мов падаль, приречена гнити?

Скільки разів мені казали: «Я люблю тебе», — але це завжди виявлялося брехнею. Інколи і я брешу, обіцяючи не залишати когось, обіцяючи бути поруч, хоча сама знала, що це неправда. Люди жахливі, до мозку кісток просочені егоїзмом і фальшю. Я так хочу знайти світло, хоча б промінець сонця, але його ніде немає. Де воно заховане? Я хочу побачити його хоча б раз, хоча б на мить. Прошу, дайте мені це сонце! Я готова віддати все, що в мене є, лише б відчути його тепло.

Сльози котяться по щоках, але здається, що Бог не чує моїх молитов. А може, просто не хоче почути. Або ігнорує їх. Я залишилася одна, поглинута цією темрявою. Фальшива усмішка прилипла до мого обличчя, як прокляття. Як же я втомилася бути порожньою оболонкою, носити маску, ховаючи за нею біль і страх.

Але одного разу щось змінилося. В якийсь момент слова «щастя» ніби самі почали литися з мого серця, як незупинний водоспад. Щось всередині мене запалилося, ніби маленький вогник почав пробиватися крізь цю темряву. І я усвідомила: це світло мого серця. Це я. Моя душа хоче жити, хоче свободи. Свободи літати, розправивши крила, і бачити красу цього світу. Хоче бути справжньою, щирою, усміхатися і плакати, любити і відчувати все, що приходить.

Я зрозуміла, що більше не хочу шукати сонце зовні, тому що воно завжди було всередині мене. Це я. Я і є своє сонце. Я — той світло, яке буде гріти мене в найхолодніші дні. Я — та, хто буде любити себе, навіть у слабкостях і помилках. Я дозволю собі бути різною: голосно сміятися, ніби дитина, або сидіти в тиші, занурена в смуток. Я прийму кожну частинку себе.

Тепер я знаю: мені не потрібно боятися темряви. Я сама можу її осяяти. І якщо сонця немає на горизонті, я стану ним для себе. Я вільна. І ця свобода — любити себе, приймати себе, бути собою — це найпрекрасніше світло.