1

Даю собі примарну я надію,
До поки мрію - буде так.
І врешті решт я розумію, діапазон її буття: ніколи, і ніяк.
Хай буде так, хай буде хворе і серце і душа.
Колись можливо, буде й море, тепло - проміння золоте. Але не сонця, а людське.
Воно мене зігріє мов би пташку, і в морі тім я потону, але
спочатку завжди важко, тож летімо разом, моя пташко.