Ласкаво просимо

Корабель вирвався з тунелю, мов куля із дула замер, і гепнувся в незнайомий ангар. Все довкола палало сліпучим білим сяйвом.

- Ми вже ураю? - озвався Мілошевич, прищурюючи очі і намагався розшледіти що за світлом.

- Надійся, - сухо відказала Бріг, вдивляючись у панель. - Хоча сумніваюсь, що тебе туди пустять. Із нашого курсу ми злетіли наче навмисно. Нас затягнуло... не туди.

Світло за бортом пульсувало - м'яке, але неприродне. Бріг, стримано зітхнувши, зірвала з себе кріплення і підвелася.

- Сиди і не рухайся, - кинула вона сенатору і взяла сканер. - Я перевірю, куди нас в біса занесло.

Люк відчинився з шипінням. Бріг ступила вперед, і під її черевиками пролунав глухий звук - підлога була справжня, не ілюзія. Світло поступово розсувалося, відкриваючи простір.

Із сяйва вийшли дві постаті, які злилися в одну. З блиску зʼявився чоловік - точніше, ідеальна тінь у чорному костюмі. Світле волосся, очі різні: одне - глибоке зелене, інше - крижано-блакитне. В руках він тримав чорний кейс.

- Ласкаво просимо до Агентства, - промовив він і розкрив кейс.

Бріг навіть не встигла подумати, як перед нею спалахнув синій кристоал. Її рука сама потяглася - вона схопила його. І в ту ж мить - тіло мовби випарувалося, наче її втягнула сама реальність.

Мілошевич застиг, роззявивши рота.

- Бріг?.. - прошепотів він у біле ніщо.

Бріг розплющила очі в новому просторі. Вона стояла в залі, який здавався нескінченним. Під ногами - дзеркальна підлога, над головою - стеля, вкрита екранами. Поруч був той самий чоловік. Без емоцій. Без тіні.

- Що це за місце? - запитала вона, але всередині вже відчувала відповідь.

- Ви подорожуєте крізь кротові нори, - відповів він. - Та лише деякі потрапляють у контрольовані зони. Ви одна з них. Тому - вас обрано.

Він показав на монітор - її корабель висів у вакуумі.

- Цей кристал уже показав мені все ваше життя. Ви не зрадите. Ви будете подорожувати... ось так. І наступна точка - Купол.

На іншому екрані Бріг побачила гігантську споруду - ідеальну сферу зі скляних шестикутників. Всередині - постаті, що завмерли.

- Озирніться, звикніть, - сказав він і... розпався на мільярди іскор, які повільно зникли в повітрі.

Бріг залишилася одна. Вона вдивлялася в екрани. Там були лабораторії, зали, бібліотеки, кімнати з обладнанням - безлюдні. Лише в Куполі щось... рухалося. Чоловік. Жінка. Ще один.

Вона зробила крок уперед.
Цікавість завжди перемагає.