***

оновлено 07.07.2022

Лелуш подивився на будильник, що стояв на тумбоці з його сторони ліжка. 3:21 ранку. Він мав спрацювати через дві години і дев'ять хвилин.

Тринадцять днів до Реквієма по Зеро.

Так мало часу залишилось...

Він почав подумки переглядати свій список завдань і зустрічей. Сьогодні Імператора Демонів не чакало щось приємне, але він вважав, що хоть трішки цього заслуговує. Зараз він страждав, але в минулому переживав і страшніші страждання, тому йому не було на що скаржитись.

Його очі горіли, ніби за віки насипали вугілля, але ніщо не могло принести полегшення.

Лелуш вирішив думати, що це із-за, браку сну, а не тому, що Гіас теперь завжди світився у нього в очах. Чому він проснувся так рано?

Ліжко позаду нього злегка затремтіло, а потім затихло. C.C. напевно знову плакала.

Вона ніколи не робила цього вдень, але часто він чув її вночі в їхньому спільному ліжку.

Вони жили в одній кімнаті кілька місяців, але спати разом почали не так давно.

— Але чому мій Гіас все ще працює? — запитав він.

— Наш контракт не був розірваний, — сказала відьма, лежачи на дивані, за кілька кроків від її дорогоцінної піци. — Я ніколи не чула про отримання Коду від того, з ким контракт не був укладений. Я не розумію, чому успадкування чужого Коду повинно призвести до розірвання нашого контракту. Мій Гіас зник, коли я успадкувала Код і мій контракт було виконано в той же час. Ти вважаєш що гіас має зникнути, коли ти виконаєш наш контракт і отримаєш код? Так, все вірно, але можливі нюанси...

— Але Гіас мого батька зник, коли він отримав код V.V. Це точно не було завершенням його контракту з моїм дядьком.

— Ні, це не було. Але ваш батько отримав свій Гіас від V.V. Точніше від Коду V.V, через V.V.

— Так що договір буде недійсним із мертвим V.V.?

C.C. задумалася.

— Потенційно.

Лелуш зиркнув на неї.

— Ти - джерело відповідей, чи не так?

— Ми б не опинилися в такій ситуації, якби ви зосередилися на нашому контракті. — сказала C.C.

— Я ніколи не обіцяв поставити ваші егоїстичні бажання вище своїх. — жорсткі слова злетіли з вуст Лелуша ще до того, як він подумав що сказав.

C.C. раптово підвелась і підійшла до вікна. Вона стояла перед одностороннім куленепробивним склом, дивлячись на сад. Лелуш стискав і розтискав кулаки, він відчув як печуть очі і в них горить проклята мітка Гіаса. Він заплющив їх й зробив глибокий видих.

Хвилини йшли в тиші.

— Справді не можна сказати, успадкував ти його Код чи ні, доки не помреш. — зрештою сказала відьма.

— Всеодно ми скоро дізнаємося.

— Точно, — і знову тиша. C.C. все ще дивилась у вікно, поки нарешті не прошепотіла так тихо, що Лелуш ледве її почув. — Ти повинен спати поруч зі мною.

— Що? — розгублено запитав Лелуш. — Що б...

C.C. зупинила його потік слів, сказавши що це такий спосіб дізнатись чи є у нього Код чи ні. Вона пояснила, що якщо він його все ж успадкував, то її тіло, від довгого близького контакту, має якось на Код відреагувати. Він не зрозумів спочатку навіщо, але був впевнений що вона бреше. Звучали її слова якось дивно. Навіщо їй...

І тоді правда вдарила його, наче кувалдою по голові.

Вона просто хотіла провести з ним той час, що у нього залишився. Від цього пізнання, Лелушу слухати її стало не зручно.

— Добре. — сказав він. — Я збираюся поговорити з Сузаку. Я повернуся до десятої.

— Зрозуміло. — рівномірно відповіла вона.

Коли він повернувся тієї ночі, вона вже лежала в ліжку і спала, видно не стала його чекати. Він хотів лягти на дивані, але все-таки приєднався до неї. Коли Лелуш прокинувся наступного ранку, С.С. обіймала його зі спини і міцно притискалась до нього.

Це було трохи більше двох тижнів тому.

Відтоді вони спали так кожну ніч.

Відтоді він кілька разів чув коли вона плакала, і ніколи не знав, як реагувати. Вона явно не хотіла розмовляти. Одного разу, коли він запитав, що сталося, вона відразу встала з ліжка і сказала, що просто тремтить від холоду і вже збирається прийняти гарячий душ.

З огляду на кількість ковдр, які вона притягла з собою до його ліжка і вкривалась ними сама, це здавалося малоймовірним, але він майже повірив у це лише через те, наскільки холодним і відстороненим був її голос.

Ніхто з них не знав, чи переживе він Реквієм по Зеро, і ніякі його слова не могли заспокоїти хвилювання С.С.

Лелуш раптово зрозумів, що не хоче вмирати.

Вона продовжувала час від часу плакати позаду нього, безперечно вважаючи, що він спить, а Лелуш продовжував дивитися на будильник.

Він міг би спробувати якось її заспокоїти, але був майже на половину впевнений, що вона просто дасть йому ляпаса і відправить куди подалі. Такий вже був у неї характер.

— Тобі знову холодно. — сказав він, повернувшись і швидко обхопивши її за талію під ковдрою. С.С. затихла. Лелуш відчув, як вона напряглась. Ну, вона ще не дала йому ляпаса, тож це був добрий знак. — Тепло мого тіла має допомогти. — сказав він, просунувши другу руку під її голову і пригорнувся ближче.

Під горою ковдр було дуже жарко, а сама С.С. була ще й спітніла. Їй явно не було холодно. Вона мовчала протягом десяти секунд і Лелушу здалось, що він помилився, зробивши такий сміливий крок. Вона глибоко вдихнула. Можливо йому варто повернутись і вікотитись на свій бік ліжка та зробити вигляд, що цього не було?

— Яке тепло тіла? Ти холодний, як лід. — сказала відьма. С.С. пригорнулась до нього міцніше і взяла його за руку.

— Одна відьма останнім часом краде мої ковдри. — посміхнувся Лелуш. — Як ти спиш під стількома відразу? Так жарко. Я припускаю, що ти насправді тремтіла від такого тепла.

C.C. зітхнула, випустив його руку зі своєї. Ідіот. Замість того, щоб відштовхнути його від себе, вона різко скинула декілька ковдра на підлогу.

— Ось, я звільнила тебе, — сказала вона, знову переплітаючи їх пальці, повернувшись до нього лицем. — Тепер давай спати або я дам тобі по пиці ляпаса, що аж перевернешся.

Лелуш вирішив не псувати момент ще більше, і мудро промовчав. Він заплющив очі і зробив усе можливе, щоб знову заснути, насолоджуючись присутністю C.C. поруч з ним.

Відтоді, й до Реквієма по Зеро, вони спали разом кожну ніч, в міцних обіймах один одного.