Оригінал

За часів королівської епохи до України прибули гості з Таємної країни. Вони були не звичайні, всі одягнуті у темні суворі костюми й плаття. Увагу привертали жіночі зачіски, волосся було заплетене у довгі коси, що на чолі зав'язувалися у корзинку, закручені локони прикривали очі. А очі такі виразні! Здавалося ніби вони світяться, так само як і їх посмішка, у ній можна було відчути нотку погрози. Чоловіки теж мали мали щось погрозливе у своему зовнішньому вигляді. Одягнуті у чорно-фіолетові костюми вони оглядали місто й перебирали якісь папери. Підіймаючи голову чоловіки робили ділову усмішку і йшли вздовж головної вулиці.
Але й деякі кияни були не менш підозрілі, вони мали одну спільну таємницю.. У столиці була група незвичайних людей - відьом. Звісно, прості жителі міста не знали що поруч з ними жили по справжньому особливі люди. Ці відьми вели себе як звичайні жителі, були дуже ввічливі й ніколи не порушували закони і правила. Вони одразу запідозрити у гостях щось незвичайне й точно знали, що ті приїхали не просто так..
Через деякий час 'темні' відвідувачі виходили з княжої палати із зтриманими посмішками. Вони приїхали до Києва щоб урятуватися від чуми на їх Батьківщині й правитель прийняв рішення про надання дозволу на їх переїзд, перевіривши чи не підхватили вони якусь хворобу.
Протягом тиждня у столиці було все як завжди - люди працювали, діти ходили навчатися. Та одного разу князь оголосив про бал на честь його Дня Народження. У день торжества усі аристократи України з'їхалися до київського палацу. До ряду столичної аристократії жодна відьма не входила, усі вони намагалися вести звичайний спосіб життя, майже всі.. Гостей з Таємної країни дуже поважали, тож вони також були присутні на святі.
Ось бал вже розпочався. Всі привітали князя й послухавши його промову заграла музика. Чоловіки запрошують жінок на танець, а ті в свою чергу роблячи реверанс, погоджуються. У танці кружляли сотні неперевершених жінок з надзвичайними сукнями й зачісками та чоловіків у розкішних костюмах. Дехто вже стомився танцювати, та музиканти навіть не думали зупинятися й заграла нова мелодія. В один момент всі інструменти замовкли й одна лише скрипка увійшла в соло. Лилася чудесна мелодія і їй в такт колихалися локони молодої виконавиці. Коли дівчина закінчила свою гру, вирішила піти попити води і трішки відволіктися від виконання музики, бо її участь вже була не обов'язкова. Йдучи коридором скрипачка ненароком почула розмову, у якій невідомі особи обговорювали якийсь план, вони говорили на англійській мові тому дівчина розібрала тільки те, що вони підуть з палацу незадовго до кінця свята. Щоб не попасти на очі тим затійникам, дівчина пробормотала собі під ніс слово на латині й розчинилася у повітрі. Насправді вона залишилася на місті, просто наклала на себе ховаючі чари, що допомогли юній відьмі на деякий час стати прозорою. Так, вона була однією зі столичних відьом - Ада. Їй довіряли усі жителі міста, навіть сам князь! Дівчина ніколи не користувалася довірою, завжди дотримувалася правил і ніколи не порушувала відьомських заборон. Вона чудово грала на скрипці та фортепіано, тому князь завжди запрошував її на свята й ділові вечері. До її порад усі дослухалися, хоч вона була дуже молода.
Раптом відкрилися двері у яких Ада чула про план і звідти вийшли невідомі їй люди. Раніше вона ніколи їх не бачила, але ж сьогодні у палаці зібралися усі аристократи України, хоча Аді вони здалися не не української зовнішності. Три жінки були одягнуті у фірлетово-сині сукні, а чотири чоловіки поряд у попелясто-чорні костюми. Останньою з кімнати вийшла висока жінка у яскравому кроваво-червоному платті. Вона подивилася у сторону молодої відьми, а та затримала дихання з переляку. До цих людей підійшов князь і висока жінка посміхнулася. У її посмішці було щось небезпечне, вона ніби попереджала, що з нею краще не зв'язуватися. Усі ті підозрілі люди пішли до виходу і попрощалися із князем. Ада зняла з себе чари і побігла забирати скрипку, бо свято вже закінчувалося.
Наступного вечора у центрі міста зібралося дуже багато людей.
Ада з кузиною йшли вздовж головної вулиці і побачили натовп. Скрипачка залишилася стояти на місці, поки її сестра пішла дізнаватися що сталося. Повернулася дівчина з переляканим обличчям, вона взяла кузину за руку й повела назад до дому. Дівчата зайшли до будинку й Адина сестра побігла до інших відьом. Усі відьми жили разом, вони були родичами. Скрипачка вирішила послухати розмову кузини, пішла за нею й зупинилася біля дверей на кухню. Вона почула, що в місті лежать два знекровлених людських тіла. Дівчина побігла до центру де нещодавно бачила багато людей. Підійшовши до натовпу Ада угледіла два тіла. Хтось сказав, що бачив їх востаннє вчора з якимись чоловіками у святкових попелясто-чорних костюмах. Юна відьма згадала про вчорашню 'зустріч' у палаці й те, що почула від тих незвичайних людей, їх зовнішній вигляд і хижі посмішки. Ада вирішила піти до князя щоб дізнатися про тих людей, хоча правитель - дуже зайнята людина, дівчина знала коли той має вільну хвилину. Зустрівшись із князем, Ада описала тих людей, чию розмову вона чула і попросила розповісти про них. Князь сказав, що це гості з Таємної країни, які приїхали врятуватись від чуми. Юна відьма повідомила правителю, що деяких з тих гостей бачили з нинішніми жертвами столиці незадовго до їх смерті. Та правитель не повірив дівчині. Тоді Ада подякувала за виділену хвилину й вирішила діяти самостійно. В дома вона спитала родичів, що це за країна така - Таємна? Дорослі досвідчені відьми розповіли, що колись давно у Таємній країні поселилися якісь чудовиська або як їх назвали - вампіри. Тоді там почастішали випадки вбивств. Знекровлені людські тіла почали знаходити по всій країні, вони були заражені вампірською хворобою, нею заражалися тварини, а потім і люди. Розпочалася чума. Так як ця країна знаходиться на окремому острові, іншим народам нічого не загрожувало. Кажуть, що деякі з тих чудовиськ приїхали в Україну. Ада розповіла про свою 'зустріч' у палаці кузині й вони подумали, що це були ті самі упирі. Дівчата не виходили з дому близько неділі, вони опрацьовували план вигнання чудовиськ з міста.
За цей час у столиці знайшли більше ста знекровлених тіл. Князь виїхав з Києва на декілька днів, а коли повернувся усе місто було огороджене і нікого з відти не випускали та не впускали. Оного вечора Ада з сестрою вийшли за продуктами й стали свідками жертвоприношення. Гості з Таємної країни про яких розказував князь випивали кров з людей. В прямому сенсі, випивали кров. Юні відьми з переляку аж пискнули. Чудовиська побачили їх і не на жарт розізлилися. Дівчата побігли до дому що є сили, забігаючи у будинок вони кричали родичам, що сюди йдуть вампіри й побігли на другий поверх. Коли упирі зайшли до відьмовського житла люди, всі хтт ховався вирішили вилізти з дому через вікно. Хоча вони були відьмами, проти вампірів їм не встояти, ті чудовиська не піддавалися магії. Усі вибігли з дому й зкрили себе ховаючими чарами. Чудовиська пішли так і не знайшовши відьом, але встигли зруйнувати відьмовську домівку. Ада побігла до воріт з міста й з допомогою магії відкрила їх впустивши князя, щоб показати йому становище столиці. Скрила себе і правителя чарами, однак той не знав про незвичайні здібності дівчини. Але коли він побачив, що коять так звані гості, магічні здібності Ади вже його не хвилювали. Вони повернулися до воріт та взявши охорону правителя подалися за іншими відьмами. Усі разом оволоділи зброєю і пішли визволяти місто від чудовиськ. Людей заховали відьми. На місці свого зруйнованого будинку за допомогою чарів зробили гору, та через те що вона була не природною її назвали Лисою. І був цей бій не на життя, а на смерть. І продовжувався він одну ніч і один день. Увінчався цей бій успіхом для мирних жителів. Та князь сказав, що для жителів Києва буде краще якщо усе містичне з нього піде й попросив відьом поїхати зі столиці. Наостанок чаклуни сказали, що один раз на рік вони будуть прилітати й перевіряти становище міста та ще сказали, що якщо у місті знов з'являться чудовиська люди можуть ховатися у Лисій горі, бо її не пробити нікому, навіть надприродним силам. Й роз'їхалися відьми хто куди.
Кожен рік вони збираються на Лисій горі, де колись був їх дім і згадують ті часи, коли вони у Києві з чудовиськами боролися.