Про неї
Старі двері, темний під'їзд, якого чомусь завжди боялась, а після її смерті, взагалі, ніколи сама сюди не заходила, дві, три сходинки- знайомі двері "на право"обшиті шкірозамінником, який місцями потріскав причудливим візерунком як павутина. Скоро натискаю на ручку...різко вдаряє в ніздрі волога, потім відчувається тепло і рідний запах свіжої випічки -ванільних булочок у формі черепашок, посипаних цукром (пишу і переживаю ці відчуття знов).Тихо... Опираюсь рукою на стіну, де вже затерті до блиску, але завжди чисті, вимиті шпалери "під дерево", що є признаком частих гостей та охайних хазяїв квартири, щоб зняти взуття і погляд падає на неї...
Вона...сидить на вколішках, обіпершись ліктями на металеве ліжко з пружинами, заслане модним покривалом "під бархат" бордового кольору.
На ліжку дві величезні подушки стоять пірамідкою одна на іншій, покрите тюлем з квітами в дірочку, який часто нам із сестрою заміняв "фату". Навпроти ще одне таке ж ліжко і важка велика темна, лакована шафа, двері якої ніяк не хотіли замикатись, окрім як на ключ , був там ще комод з трьома шухлядами , наповнений різним цікавим добром із старим важенним чорно-білим телевізором зверху, посередині килим, був також дерев'яний стілець з кольоровою підстилкою, що закривала велику дірку, яка протерлась після довгого використання. Все це добро якось добре гармонувало між собою і Вона також органічно вписувалась в інтер'єр.
Маленька жіночка з сивим волоссям зібраним акуратно ззаду в равлика. Зморшки безпощадно розсікають її обличчя, колись молоде і повне енергії, життєвої сили і здоров'я, тепер повне тривог і задумане. Чомусь ніколи не вважала Її гарною- обличчя з впалими щоками, виразні вилиці, сірі очі обрамовані тонесенькою смужкою коротеньких і рідких , проте, чорних вій, широкі русяві брови, ніс із виразною круглою кнопочкою на кінці і тонкі, ледь помітні губи, які щоб намалювати, потрібно добре прицілитись. Кажуть люди з такими губами дуже не добрі, але знаючи її, не можу ні спростувати ні підтвердити цю теорію...така вже Вона...